Observatorul Prahovean publică un nou articol semnat de jurnalista Lydia Nesterenko, care s-a refugiat în Prahova timp de aproape trei luni, apoi a revenit acasă. Astăzi, Lydia scrie despre cum a salvat un mic teckel negru o gospodină din orașul Korosten
Povestea Nataliei Sukhorukova, o locuitoare a străzii Ivan Kotlyarevsky, care a fost rănită de un bombardament aerian rusesc în noaptea de 5-6 martie 2022, m-a impresionat profund.
Mi-am întâlnit interlocutorul chiar pe stradă. Preocupată Nataliya Volodymyrivna se întorcea acasă prinsă în gândurile ei.
Femeii nici nu i-a trecut prin gând că va trebui să-și amintească din nou de acea noapte îngrozitoare, care va rămâne pentru totdeauna în amintirea ei ca fiind unul dintre cele mai teribile episoade din viața ei.
La început, Natalya nu a fost foarte dispusă să-și spună amintirile: cuvintele s-au pierdut, iar acele evenimente nu au format o imagine coerentă. Cu toate acestea, femeia și-a adunat puterile și mi-a spus povestea ei.
– Câinele, micuțul meu, m-a dus la mormânt, apoi noaptea. Ca să poți vedea cum a sărit, a sărit așa… – își amintește Nataliya.
Charlik este un teckel negru, un mic pachet de fericire pentru Natalya, care locuiește singură. Când soțul doamnei Natalia a murit, această raza de fericire i-a fost dăruită femeii de către fiul ei, pentru ca ea să aibă măcar puțin confort după o pierdere grea.
”Când a murit soțul meu, fiul meu mi l-a adus. Am avut grijă de el, l-am hrănit de la o vârstă foarte fragedă. De atunci am fost de nedespărțit”, a spus cu un zâmbet ușor doamna Natalia, când am intrat în curtea ei.
O curte mare, o casă îngrijită, la prima vedere – o reședință obișnuită a unei femei în vârstă. Dar, apropiindu-te, ferestrele acoperite cu celofan și șopronul înclinat de lângă pivniță îți atrag atenția.
Consecințele acelei nopți groaznice. Apoi ușa se deschide și o coadă jucăușă – câinele Charlik – fuge în curte. Pentru prima dată, scântei s-au aprins în ochii lui. Ce bucuros micutul este să-și vadă prietena, protectoarea lui. Cât de recunoscătoare ii este Natalia micuțului că într-o noapte furtunoasă de 5 spre 6 martie, în urmă cu aproape un an, i-a salvat viața.
În acea noapte cumplită, după ce a auzit alarma, Natalia nu a vrut deloc să coboare în pivnita. Și înainte de asta, au existat alarme, dar clădirile rezidențiale nu au fost vizate de rusi. Deci si de data asta ar trebui să fie la fel. „Vor lovi oriunde, dar nu și casa mea”, credeau cetățenii fără griji. Așa credea și Natalia.
Dar câinele Charlik nu a fost de acord cu o astfel de decizie a gazdei.
„S-a alarmat, așa că a fugit mai întâi la pivnita”, spune doamna Natalia, aplecându-se peste Charlik, care stătea și lătra vesel pe verandă.
În acea noapte, câinele, mai mult ca niciodată, a „tras-o” activ pe stăpâna în micul lor adăpost, de parcă ar fi avut o presimțire. În cele din urmă, Natalia a cedat în fața convingerii iubitului ei caine si a coborat.
Ieșind din casă pe stradă, femeia a văzut bomba căzând peste case și în câteva secunde a distrus destinele a zeci de oameni și a distrus zeci de vieți. Femeia abia a avut timp să sară în pivniță cu catelul ei când a auzit o explozie groaznică pe strada din apropiere. Bomba a lovit casele de pe strada Kovelska, care este paralelă cu strada eroinei noastre.
– De îndată ce a lovit, două uși au căzut peste mine. Zbura si am crezut că este un avion, dar era o rachetă (bombă). Totul era atât de roșu, totul ardea, oamenii strigau. Au fost mai multe explozii. Nu am înțeles imediat ce s-a întâmplat. Nu a putut să iasă din pivniță, s-a cățărat, s-ar putea spune, cu mâinile ei, a sfâșiat pământul. Pe măsură ce am putut să ies, mă uitam si ramele din casa mea zaceau deja, ușile cazute. Apoi au sosit rudele, fiul a ajutat la inlocuirea geamurilor cu celofan, voluntarii au venit a doua zi si ajutat cu ramele.
După această lovitură, Natalia nu a fost mult timp în Korosten:
– Am fost acolo la școală o vreme, apoi a venit fiul meu și m-a dus printre aceste blocaje. Locuiește în Zhytomyr, așa că am fost acolo cu el, pentru că sunt foarte bolnava și am fost, de asemenea, foarte stresata.
Dar multă vreme după întoarcerea acasă, pe lângă amintirile groaznice și sănătatea subminată, femeia îsi va aminti de hambarul care a fost înclinat de valul de explozie și de fragmentele de bombe blocate sub una dintre ferestrele casei sale mult timp. .
În acea noapte, un atac aerian a afectat grădinițele, Liceul Municipal nr. 9, clubul sportiv Vityaz, precum și străzile Kotlyarevsky, Yesenin, Mayakovsky și Shevchenko, unde oamenii au rămas fără ferestre în primăvara rece și, desigur, strada Kovelska, care a fost complet distrusă de o bombă aeriană 12 case.
fiecare casă, puteți aduna dovezi ale masacrului brutal al „poporului fratern” împotriva populației pașnice din Korosten și a Ucrainei în ansamblu. Păcat că, pe alocuri, doar fundațiile nivelate pe care s-au așezat cândva casele, s-au construit planuri, s-au păstrat speranțe, mai pot arăta istoria. Acum mai există doar un morman de pietre.
Versiunea în limba ucraineană a articolului:
«Не піду, Чарлік…»
Як маленька чорна такса врятувала господарку по вулиці Котляревського у Коростені?
Мене за живе заділа історія Наталії Сухорукової, мешканки вулиці Івана Котляревського ,що в ніч з 5 на 6 березня 2022 року постраждала від російського авіабомбардування.
Зустріла я свою співрозмовницю просто на вулиці. Заклопотана Наталія Володимирівна саме поверталася додому вся в своїх думках. Жінка не думала, що зараз їй вкотре доведеться згадати ту страшну ніч, що навіки лишиться в пам’яті одним з найжахливіших епізодів у житті. Спочатку Наталія не дуже охоче розповідала свої спогади: слова губилися, а ті події ніяк не складалися в цілісну картину. Та все ж жінка зібралася з силами та повідала мені свою історію.
– Собака, маленький мій, вивів мене в погріб, тоді вночі. Щоб ви бачили, як він стрибав, так стрибав… – згадує Наталія.
Чарлік – чорна таксочка, маленький клубочок щастя самотньої Наталії. Коли в родині сталося горе – помер чоловік пані Наталії, цього хвостика жінці подарував син, аби вона мала хоч якусь втіху після важкої втрати.
– Як чоловік помер, мені син його привіз. Я піклувалася про нього, з малесенького вигодувала. Отак з того часу ми нерозлучні, – з легкою усмішкою казала пані Наталія, коли ми зайшли в її двір. Велике подвір’я, охайний будиночок, на перший погляд – звичайне помешкання літньої жінки. Але, підійшовши ближче, в очі кидаються затягнуті целофаном вікна та перекошений сарай біля погреба. То наслідки тієї страшної ночі. Аж ось відкриваються двері і на двір вибігає грайливий хвостик – пес Чарлік. Вперше в очах коростенки загорілися іскорки. Як вона рада бачити свого друга, захисника. Як вона вдячна маленькому гавкуну за те, що в буремну ніч з 5 на 6 березня майже рік тому він врятував життя своїй господарці.
Тієї страшної ночі, почувши тривогу, Наталія зовсім не хотіла спускатися в погріб. До цього теж були тривоги, але в житлові будинки рашисти цілеспрямовано не влучали. Тож і цього разу мало б бути так само. «Влучать куди завгодно, тільки не в мій будинок», – думають безтурботні громадяни. Так думала і Наталія .
А от пес Чарлік не був згоден з таким рішенням господарки.
– Він вже як тривога, то перший в погріб біг, – каже пані Наталія, схилившись над Чарліком, що сидів і весело вигавкував на ганку.
Тієї ночі песик, як ніколи, активно «тягнув» хазяйку в їх маленьке укриття, ніби щось передчував. Зрештою, Наталія таки піддалася на вмовляння улюбленця. Вийшовши з будинку на вулицю, жінка побачила бомбу, що падала на будинки і за кілька секунд поламала десятки людських доль та знищила десятки життів. Жінка ледве встигла заскочити зі своїм улюбленцем в погреб, коли почула страшний вибух на сусідній вулиці. Бомба поцілила в приватні будинки на вулиці Ковельська ,що є паралельною до вулиці нашої героїні.
– Воно як вдарило, то на мене отак двоє дверей і впало. Летить, я думала, що це літак, а це та ракета (бомба). Червона така, аж зарево червоне, горіло, люди кричали. Вибухів було декілька. Я не зразу зрозуміла, що сталося. Не могла вибратися з погреба, лізла, можна сказати, отак от руками, рвала землю. Як змогла вибратися, дивлюсь – у мене з хати вже рами лежать, двері лежать. Зараз то рідня приїхала, син допоміг целофаном вікна затягнути, волонтер приїхав на наступний день, з рамами допоміг.
Після цього удару Наталія в Коростені була не довго:
– Трошки побула там у школі, а тоді син приїхав і забрав мене через ці блокпости. Він у Житомирі живе, то я була там у нього, бо дуже сильно хворію та ще й сильний стрес отримала.
Та ось після повернення додому ще довгий час про ту жахливу ніч, крім страшних спогадів та підірваного здоров’я, жінці будуть нагадувати сарай, що покосився від вибухової хвилі та уламок бомби, що застряг під одним із вікон будинку.
Тієї ночі від авіаційного удару постраждали дитячі садочки, міський ліцей №9, спорт клуб «Вітязь», а також вулиці Котляревського, Єсеніна, Маяковського та Шевченка, де люди холодної весни лишилися без вікон і, звісно ж, вулиця Ковельська, де авіабомба повністю знищила 12 будинків. В кожній оселі можна зібрати свідчення жорстокої розправи «братського народу» над мирним населенням Коростеня і України в цілому. Шкода, що подекуди свою історію можуть показати лише рівні фундаменти, на яких колись стояли житла, будувалися плани, зберігалися надії, а зараз лежить лише груда каміння.
